yadocent (yadocent) wrote,
yadocent
yadocent

Из истории "голодомороведения"

Умирая от скромности, все таки рискну заявить, что одним из первых авторов «антиголодоморской» тематики был я. Свидетельством чему служит нижеприведенная статья, написанная еще в январе 2001 года, опубликованная в феврале, и с тех пор старательно разбираемая на цитаты позднейшими авторами (не будем показывать пальцем).

 

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПИТАННЯ ІСТОРІОГРАФІЇ «ГОЛОДОМОРУ»

 З подачі деяких закордонних дослідників (наприклад, О.Субтельного), некритично повторюваних вітчизняними істориками, у сучасній історичній літературі ледь не аксіомою стало положення про те, що факт масового голодування в Україні у 1932-33 рр. був табу для радянських авторів, був абсолютно замовчуваний і жодного разу не згадувався в СРСР. Це не так. Голод неодноразово згадувався у працях В.Данилова, Р.Медведєва, В.Козлова, інших істориків (про що, зокрема, свідчить секретний циркуляр, завізований В.Щербицьким 11.02.1983), описувався в художніх творах (І.Стаднюк «Люди не ангелы», 1962, В.Тендряков «Кончина», 1968, М.Алексеєв «Хлеб – имя существительное», 1964). Справа в тому, що це питання не перебувало в центрі уваги, акцент робився «на пропаганде в республике и на зарубежные страны достижений сельского хозяйства Советской Украины, преобразований в деревне, ставших возможными благодаря победе колхозного строя» [цит. за 1]. Радикальні зміни, що відбулися в СРСР і Україні в останні 10-15 років, призвели до протилежного перекосу. Питання голоду 1932-33 рр. стало ледь не центральним пунктом всієї історії України, фахові дослідження замість неупередженого об’єктивного розгляду зарясніли гострими публіцистичними ярликами: «терор голодом» (Р.Конквест, 1986), «голодомор» (І.Драч, 1988), «геноцид» (С.Кульчицький, 1993). У працях деяких дослідників проблема набула ледь не планетарного масштабу - О.Субтельний: «Голод 1932-33 рр. став для України тим, чим був голокост для євреїв... як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю» [2]; Д.Мейс: «Питання голодомору є центральним питанням не лише історії України, воно має універсальне значення для всіх істориків світу… невід’ємне від питання порушення прав людини, народу, воно підпадає під категорію злочинів проти людяності і людства» [1]. Подібний підхід не сприяє виваженості й обгрунтованості висновків, що робить позиції українських істориків вразливими для критики.

Зробимо деякі історіографічні зауваження. Найбільш відомі нині в Україні закордонні знавці з питань «голодомору» це Орест Субтельний, Роберт Конквест, Джеймс Мейс. Канадський історик Субтельний спеціалізувався на середньовіччі, конкретно на добі Мазепи і мазепинців (початок XVIII ст.) [див. 3], і до вивчення періоду 1932-33 рр. має слабке відношення: у праці «Україна. Історія» відповідний матеріал викладено досить загально і з посиланням на того ж Конквеста [4]. Однак це не завадило йому в 1986 виступити консультантом знятого в США пропагандистського фільму про голод «Жнива відчаю», навколо якого невдовзі виник скандал, пов'язаний зі свідомим використанням авторами фальшивих матеріалів [5].

Другий авторитет - Р. Конквест, сумнівний історик, до 1956 був співробітником секретного спецпідрозділу англійського МЗС, який займався розповсюдженням дезінформації. Безсумнівно, що у своїй подальшій праці він широко використовував цей досвід «пропагандистської війни проти СРСР» (першим видавцем книг Конквеста в США був Ф. Прегер, офіційний виконавець замовлень ЦРУ). Конквест відверто визнає, що переважними джерелами його праць були чутки та сумнівні емігрантські відомості. За такі нерозбірливі прийоми роботи його неодноразово критикували американські вчені Арч Гетті, Моше Левін, Лінн Віола, А.Даллін. Роберт Меннінг пише про нього: «В научном исследовании он просто ужасен. Он не умеет обращаться с источниками, он все запутывает» [6]. Що можна сказати про рівень «історичності» відомої книги Конквеста «Жнива скорботи» (1986)? В короткому огляді історії України в ній жодним словом не згадується Переяславська угода 1654 р., є лише створення «Української держави» в 1649 та виступ Мазепи проти Петра І. Немає також першої російської революції, а тільки селянські заворушення 1902 і 1908 рр. [8 С. 32, 36]. Автор дуже схильний до перебільшення кількості жертв. Наприклад, цифру загиблих від голоду 1921-22 він доводить до 5 млн., кількість депортованих «куркулів» до 13 млн., а кількість ув'язнених в СРСР у 1935 р. - до 5 млн. [8 С. 62, 141, 142]. Хоча в сучасних дослідженнях обгрунтовані зовсім інші цифри: у першому випадку біля 1 млн., стільки ж у другому (О. Арін дає цифру 1803392 ч. [10]), у третьому — 725483 ч. [11].

Тенденційність Конквеста яскраво проявляється в аналізі свідоцтв іноземців, що бували в СРСР. Всі твердження про відсутність голоду апріорно відкидаються як «інсценовані» та «фальсифіковані», зате всі відомості про голод визнаються безумовно правдивими [8 С. 339-352]. Проаналізувавши список джерел Конквеста, можна помітити, що в багатьох випадках він посилається на художню літературу (Віктор Астаф'єв, Борис Можаєв), в т.ч. самвидав (Василь Гросман) та на відомості українських колаборантів (Х.Костюк, Д.Соловій). Інший «свідок» - Е. Амменде, який у 1917-1918 представляв Німеччину при урядах Естонії, Латвії, України, виїхав з СРСР у 1922, а з 1933 р. очолив Європейський націоналістичний конгрес (емігрантське пронацистське об'єднання). Ще один – американець Фред Біл, який у 1931-33 рр. працював на Харківському тракторному заводі, після повернення в США був ув'язнений, згодом у видавництві Херста випустив книжку про голод, після чого тюремний строк було скасовано [6].

Найбільш приголомшливим випадком фальсифікації даних про «голодомор» є справа Уолкера. Американський газетний магнат У.Р.Херст, що співчував Гітлеру (у 1934 навіть мав особисту зустріч) і не любив СРСР, в ході президентської кампанії 1933 і пізніше, виступаючи проти прорадянського курсу Ф. Рузвельта, видав чимало антикомуністичних опусів. Зокрема, в лютому 1935 р. в його газетах з'явились репортажі з вражаючими фото якогось Т.Уолкера, немовби зроблені ним в УРСР навесні 1934 р. Називалась сенсаційна цифра — 7 млн. загиблих від голоду. Одразу ж виникло питання: чому матеріали так довго не друкувалися? А згодом виявилось, що, по-перше, Уолкер перебував в СРСР транзитом з 12 по 25 жовтня 1934 (причому 13 він був у Москві, а з 18 по 25 їхав транссибірським експресом до Маньчжурії); по-друге, насправді він - біглий американський каторжник Р.Грін, і в червні 1935 р. його заарештували і повернули до тюрми відбувати 8-річний строк [5]; по-третє, фото були взяті з матеріалів Червоного Хреста, що стосувалися голоду 1921 в російському Поволжі та з німецьких газет, присвячених подіям 1 світової війни (їх походження прослідкував канадський історик Даглас Тотл [див. 10, 13]). Фальшивку забули на півсторіччя, але на початку 1980-х вона знов виплила... у працях Р.Конквеста і Д.Мейса.

До речі, останній не є професійним істориком. За свідченням Р.Меннінга, Мейс - публіцист правих поглядів, неспроможний провести серйозне академічне дослідження [7]. Просто свого часу, в 1986-90 рр. йому довелось попрацювати виконавчим директором американської Державної комісії дослідження голоду, після чого Мейс і потрапив у великі знавці української історії. Тому і на обгрунтовані заперечення його концепцій він відповідає лише навішуванням ярликів. Д. Тотла, наприклад, називає «сталіністом», а Ш.Мерля, С.Уінкрофта, М.Таугера загалом звинувачує в «інтелектуальних лінощах» і «повторенні найгірших великодержавних стереотипів старорежимної історіографії»[І4].

Ми не будемо заперечувати факт голоду, але спробуємо неупереджено розглянути проблему. Великі соціальні перетворення початку 1930-х рр., природно, супроводжувалися кризовими явищами. Але зводити все до злонавмисного винищення саме українців щонайменше необгрунтовано. Канадський історик О.Арін серед причин демографічних втрат, крім голоду, називає зрозумілі місцеві перегини, тодішню епідемію тифу (про неї згадує і Хослі Грант) і сильну посуху 1930-32 рр.; також нагадує про дореволюційні голоди: 1891 р.(охопив 40 млн.ч., вмерло більш 2 млн.), 1900-1903 (охопив 40 млн., вмерло 3 млн.), 1911 р.(вмерло 2 млн.). До речі, за його підрахунками, кількість жертв у 1932-33 рр. складала 1-2 млн. ч.[10].

Р.Конквест визнає, що у 1930-32 рр. державний план хлібоздачі залишався незмінним: 7,7 млн. тонн щорічно (С.Кульчицький коригує цифру до 7,813 млн. т. в 1930 і 6,86 млн. т. в 1931 [15]). Але, оскільки врожай рік від року знижувався (в 1931 р. до 18,3 млн. т., в 1932 р. до 14,7 млн. т.), то відсоток відповідно зростав. У 1930 р. на хлібоздачу йшло 33% врожаю, в 1931 р. вже 42%. В 1932 план хлібоздач був зменшений до 6,6 млн. т [8 С.249-250]. Згідно ж з вітчизняними даними, уряд, з огляду на неурожай, 6.07.1932 скоротив план до 5,83, а 30.10.1932 р. - до 4,619 млн. т [17]. Розбалансований і дезорганізований сталінщиною господарчий механізм не витримав цих темпів і в Україні вибух голод. Незважаючи на це, урядом було поставлене завдання за будь-яку ціну виконати встановлені цифри держплану. Для цього на Україну було направлено Надзвичайну комісію на чолі з В.Молотовим, яка спромоглась до 1.2.1933 вичавити з села 4,27 млн. т. зерна (Конквест помилково дає 4,7 млн.т. [8 c.270]), але так і не виконала план. Зате голод розгорнувся во всю шир.

Намагання надати голоду національного забарвлення я вважаю безпідставними - це з обумовками визнають навіть деякі сучасні українські дослідники: «Національний розріз статистики свідчить, що люди гинули залежно від місця проживання, а не від національності... У межах України геноцид цілив своїм вістрям не в українців як таких, а в сільське населення» [18]. До речі, найвищі посади в УРСР тоді займали українці Г.Петровський (голова ВУЦВК) і В.Чубар (голова Раднаркому). Щодо росіянина П.Постишева, якому дехто зараз ліпить ярлика «кат України», то він прибув сюди в січні 1933 р. і «робив усе, аби пом'якшити наслідки скоєного Молотовим... Уже наступного дня після приїзду Постишева вивезення хліба з України припинилося… Постишев скасував драконівські заходи молотовської комісії». 14 лютого областям було запропоновано «ліквідувати попередні санкції у відношенні до боржників», 19 лютого він домігся дозволу уряду СРСР на використання держзапасу продовольства для харчової допомоги. Крім того Постишев випросив у Й. Якіра «з армійських запасів 700 т. борошна, 170 т. цукру, 100000 банок консервів, 500 пудів олії, інші продукти. Створений продовольчий фонд дав змогу розгорнути в лютому 1933 р. харчувальні пункти на 60000 дітей» [19]. 25.02.1933 вийшла постанова РНК СРСР про харчову допомогу Україні в розмірі 325000 т. зерна [8 С. 272]. «Всього до кінця квітня республіка отримала 22,9 млн. пудів насіннєвої, 6,3 млн. пудів фуражної, 4,7 млн. пудів продовольчої позички й 400000 пудів продовольчої допомоги... Постишев вивів сільське господарство із стану колапсу... урятував урожай 1933 р. і пом'якшив наслідки голодомору» - визнають Г.Сургай і С.Кульчицький [19].

До речі, в ранніх працях останнього визнається, що голод буяв «не только на Украине, но также и в сельских местностях Западной Сибири, Южного Урала, Северного Казахстана, Северного Кавказа, Кубани и Поволжья, а также в Ростовской, Тамбовской и Курской областях Российской Федерации». Цей же регіон окреслюють Д.Далрімпл і С.Максудов. «Голод, без сомнения, опустошил и многие населенные в основном русскими зернопроизводящие районы. Зона распространения голода явно не совпадает с границами расселения отдельных национальностей» - підсумовує Ш.Мерль. Він же обгрунтовано доводить, що у росіян з голодних районів не було родичів за кордоном, яким вони могли б писати про голод, як німці Поволжжя, і вони не емігрували в такому числі, як українці. Тому західні джерела, на які спирався Конквест, містять незначну кількість свідоцтв про голод у російських регіонах і непропорційно велику - про голод в Україні та Поволжжі. Хибним є і твердження Конквеста, що в українських містах, де жили переважно росіяни, не було голодних смертей: дані Ш.Мерля свідчать, що, наприклад, у Києві в 1932-33 рр. вмерло 60 тис. чол. (або 10%) понад середньостатистичну кількість [20]. Те, що від голоду гинули і російські селяни (Харківська обл.) і єврейські, і німецькі колоністи визнає В. Марочко [22].

Британський радянознавець С.Уінкрофт в 1985 р. зазначив: «Не припиняючи обговорення про значення селянської сваволі та відсутності матеріальних стимулів, чи впливу погодних умов у виникненні голоду, я приходжу до висновку що найважливішою причиною голоду була критична нестача робочої сили в хліборобському районі. Це затримало виконання найважливіших урожайних... кампаній, від яких повністю залежала доля сільськогосподарської продуктивності». Американський радянолог М. Таугер в 1991 р. «стверджував, що голод був продуктом недостатнього врожаю, а не державної політики хлібозаготівель. Таугер оцінює український зерновий урожай у межах 6,6-8,5 млн.т. Населення УРСР напередодні голодомору не могло перевищувати 31,9 млн.ч. Це означає, що на кожного мешканця УРСР припадало 590-700 грамів хліба в день.» Спираючись на цей розрахунок, він робить висновок: «Жорстокі хлібозаготівлі 1932-1933 тільки переміщали голод від міських районів, в яких без хліба від заготівель був би подібний розмір смертності, хоч, як сказано, міська смертність також підвищилась у 1933. Суворість та географічний протяг голоду, гостре падіння експорту у 1932-33 рр., потреби у насінні, хаос в Радянському Союзі тих років приводять до висновку, що навіть повного припинення експорту було б недостатньо, щоб відвернути голод. Ця обставина робить тяжким прийняття інтерпретації голоду як результату хлібозаготівель 1932 р. та як свідомого акту геноциду. Врожай 1932 р. по суті зробив голод неминучим. Сталін змушений був приймати тяжке рішення рятувати міський пролетаріат коштом сільської смертності» [21]. Цю думку поділяє Ш.Мерль: «Без импорта многих миллионов тонн хлеба помощь и не могла быть предоставлена» [13].

Таким чином, можна дістати висновку, що твердження істориків, називаючих голод 1932-33 рр. штучним і «геноцидним», є безпідставними, непереконливими і необгрунтованими. Голод був викликаний (хоча б частково) природними обставинами - посухою. Додамо, що вже в 1933 р., після гарного врожаю держплан хлібозаготівель, хоч і підвищений до 5,19 млн. т., був виконаний вже на початку листопада [19].

Торкаючись питання про кількість жертв, зазначимо, що закритість радянських даних і атмосфера «холодної війни» призвели до того, що в західній літературі довгий час гуляли фантастичні цифри. Ф.Берчел (1933) дав 4 млн., Д.Далрімпл (1964) - 5,5 млн., О.Солженіцин (1974) - 6 млн., О.Субтельний (1988) - 3-6 млн., О.Шиллер (1943) -7,5 млн., М.Приходько - 7 млн., У.Чамберлін і Ю.Лайонс – 6-8 млн, Д.Мейс - 8-10 млн., Р.Сталет - 10 млн., X.Грант - 15 млн. Це при тому, що все населення УРСР складало біля 30 млн.ч. Окремо згадаємо У.Дюранті, який давав 5 млн. загиблих в Україні та 10 млн. по СРСР, і Р.Конквеста, який обмежився 7 млн. по СРСР, з них 5 млн. українців, 1 млн. мешканців Північного Кавказу, решта з інших регіонів [8 С. 351, 334]. Розглянемо, хто ці люди. Мейс, Конквест, Субтельний - вже відомі персони. Ф.Берчел - перший американський журналіст, що відкрито підтримав Гітлера. М.Приходько - український колаборант, який під час окупації Києва працював тут в німецькій адміністрації. Там же роботав німецький «аграрний фахівець» О.Шиллер (свої дані він опублікував у Берліні). Р.Сталет - співробітник пронацистської преси Херста. Д.Далрімпл у своїй праці спирався на такі джерела (за підрахунками Д.Тотла): 3 посилання - херстівські статті 1930-х рр., 5 - ультраправі публікації періоду маккартізму (1949-54), 2 - німецькі фашисти, 2 - співробітники ЦРУ, решта - анонімні «іноземці, що були в СРСР» [7]. Солженіцин - відомий радянський дисидент, антикомуніст і монархіст, дуже схильний до перебільшень (це він запустив розповсюджену на Заході фантастичну цифру репресованих при Сталині – 66,7 млн.ч.). Американці Б.Андерсон і Б.Сильвер у спільному дослідженні (1985) показали, що розповсюджена цифра в 7000000 загиблих, отримана з різності даних переписів 1926 і 1939 рр, включає в себе мільйони ненароджених і сотні тисяч (можливо 3 млн) тих, хто нікуди не дівся, а просто на перепису 1939 назвався не українцем, а росіянином. До того ж Мейс та інші не враховують зміни території в час між переписами, розповсюдження абортів, що призвело до деякого падіння народжуваності та ін. [7]

Нова хвиля розслідування «голодомору» піднялася в 1984 р., коли Світовий Конгрес Вільних українців закликав до створення Міжнародної Комісії для розслідування голоду 1932-33 рр. (тоді ж було затверджено дослідницький проект Мейса і почав писати Конквест). Комісія, що складалась з відомих юристів (не істориків) працювала 14.02.1988-18.11.1989 рр. і кваліфікувала «голодомор» як геноцид. Але сучасним українським дослідникам цього вже замало: вони критикують висновки комісії за хронологічні обмеження 1932-33 рр, поширюючи голод на 1931; вони невдоволені тим, що пріоритет голоду передано від України до Казахстану [23]. Досить велику амплітуду продемонстрував С.Кульчицький: в 1989 він дав цифру в 3,5 млн. загиблих, в 1990 р. - підвищив до 6 млн., потім, попрацювавши в архівах, «уточнив» до 2,5 млн., згодом за допомогою порівняльно-арифметичних калькуляцій з даними переписів знов роздмухав цифру до 3,2 млн., потім, округливши до 3,5 млн., а приплюсувавши ненароджених, довів до 4,5-5 млн. [9]. Між тим, на мою думку, не можна включати ненароджених до загальної цифри жертв голоду, хоча б тому, що їх існування віртуальне, а кількість визначається довільними екстраполяціями. До речі, деякі незаангажовані вчені в процесі подальших академічних досліджень коригували свої цифри в бік зменшення. Н.Ясний, автор одного з джерел Конквеста, в 1949 р. оцінював кількість смертей в 5,5 млн., а в 1961 р. визнав, що припустився помилки в розрахунках і що в усьому СРСР загинуло менше мільйона. Інший економіст-емігрант С.Максудов у 1990-91 рр. оцінював загальні втрати в 6 мільйонів, а в 1997 р. визнав, що вони сягають 3,5 млн., причому голодом викликано лише 700 тис., решта - наслідки хвороб [7].

На жаль, це не стосується вітчизняних фахівців. С.Кульчицький, наприклад, без особливого обгрунтування відкинув запропоновану російським вченим А.Вишневським корекцію методики розрахунків, яка враховувала спільну для всіх європейських країн в 1930-ті рр. тенденцію до зниження народжуваності. Між іншим, таким чином недобір населення України в 1932-34 рр. скорочується на 583800 чол. [12]. Взагалі ж, за сучасними оцінками незаангажованих російських дослідників, кількість жертв голоду по всьому СРСР становить 3-4 млн. чол. [16]. На мою думку, ця цифра найбільш вірогідна.

Підсумовуючи, зазначимо, що питання «голодомору» довгий час мусувалося в західній літературі виключно з політично-пропагандистських міркувань. Зокрема, роздмухування кількості смертей мало метою зрівнятися з жертвами голок осту, аби затерти відомі навіть на Заході факти активної участі українських націонал-колаборантів в гітлерівському нищенні євреїв (див., наприклад, сучасне видання «Ветеранів УПА» в США під промовистою назвою: «Чому один голокост значить більше, ніж інший»). Луна такого підходу (відсутність об’єктивізму, використання сумнівних і фальшивих аргументів, некритичність до західних джерел), на жаль, і зараз відбивається у працях вітчизняних дослідників. Політизація питання призвела до його сучасної міфологізації, перетворення в «священну корову» націоналістичної ідеології, недоторкану для критики зону. Наукова сумлінність і об’єктивність вимагають відмови від такої практики.

 

Література

1. Джеймс Мейс. Політичні причини голодомору в Україні (1932-1933 рр.) // Український історичний журнал.-1995.-№ 1.-С. 35

2. Субтельний О. Україна: Історія.-К., 1993.-С.508.

3. Там же.-С. 16.

4. Там же.-С. 508-512.

5. Корнилов Д.В. Подлог. // Донецкий кряж.-1997.-21 февраля.

6. Його ж. Жатва лжи. // Донецкий кряж.-1997.- 27 марта.

7. Його ж. Зачем им «голодомор». // Донецкий кряж.-1997.-14 августа.

8. Роберт Конквест. Жнива скорботи.-К., 1993 (посилання в тексті).

9. Кульчицький С., Максудов С. Втрати населення України від голоду 1933 р. // УІЖ.-1991.-№2.-С. 5-9.

10. Олег Арин (Канада) В капкане. // Советская Россия.-1997.-8 июля.

11. Аргументы и факты.-1989.-№ 45.

12. Кульчицький С.В. Ще раз про питання про демографічні наслідки голоду 1932-1933 рр в Україні. // УІЖ.-1995.-№5.-С. 140.

13. Штефан Мерль. Голод 1932-1933 годов – геноцид украинцев для осуществления политики русификации ? // Отечественная история.-1995.-№1.-С. 59.

14. УІЖ.-1995.-№1.-С. 34-46.

15. Історія України: курс лекцій у 2 томах.-К., 1992.-Т.2.-С. 261, 266.

16. Роговин В.З. Власть и оппозиции.-М., 1993.-С. 348.

17. Історія України…- Т.2.-С. 266, 268.

18. Історія України. Під ред. В.А.Смолія.-К., 1997.-С. 287.

19. Історія України…- Т.2.-С. 272-279.

20. Отечественная история.-1995.-№1.-С. 52-54.

21. Цит за: УІЖ.-1995.-№1.-С. 36-37.

22. Марочко В.І. Про діяльність Міжнародної Комісії для розслідування голоду 1932-1933 рр в Україні. // УІЖ.-1993.-№10.-с. 50-51.

23. Там же, с.48-49. 


Tags: голодомор, из архива, история Украины, контрпропаганда, научное
Subscribe
promo yadocent december 27, 05:22 1
Buy for 80 tokens
Антон Конев . 21 апреля 2017, Хабаровск (убит 1 ФСБист и 1 посетитель) Михаил Жлобицкий. 31 октября 2018, Архангельск (3 раненых ФСБиста) Евгений Манюров 19 декабря 2019, Москва (убито 2 ФСБиста, 4 ранено)
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 5 comments