yadocent (yadocent) wrote,
yadocent
yadocent

Троцкий и Украина


ЛЕВ ТРОЦЬКИЙ І УКРАЇНА

Дана стаття присвячена розгляду життя і діяльності видатного радянського державно-політичного діяча Л.Д.Троцького, зокрема, українським сторінкам його біографії, подіям, пов'язаним з Україною. Критично аналізуються деякі документи, що демонструють ставлення Троцького до України й українського національного руху як у часи громадянської війни (1920), так і напередодні другої світової війни (1939). На основі вищенаведеного автор доходить висновку про відсутність якоїсь спеціфічно антиукраїнської позиції в системі поглядів Троцького.

Особа Л.Д.Троцького залишається однією з найбільш суперечливих фігур у вітчизняній історії. Традиційна радянська історіографія протягом багатьох десятиліть таврувала його як "найзапеклішого ворога ленінізму", який, перебуваючи на найвищіх посадах у державно-партійному керівництві, тільки і знав, що шкодити радянському будівництву і нав'язувати партії непотрібні дискусії по "совершенно ясным и давно решенным вопросам" («Краткий курс истории ВКП(б)»). Рецидиви подібного підходу інколи прориваються і зараз, хоча переважна частина «перебудовної» історичної літератури намагалась відійти від сталіністських штампів і об'єктивно переосмислити творчий спадок одного з керівників Жовтневої революції та більшовицької партії.

Розвиток суспільно-політичних процесів протягом останніх років призвів до того, що фахівці у галузі соціально-гуманітарних наук були змушені дуже швидко і різко змінювати вектори своїх знакових симпатій і антипатій. Деякі з них, не перепочивши від голосних звинувачень Троцького в "контрреволюційності" й "антипартійності" (зі сталіністської точки зору), тепер не менш голосно критикують його за "революціонарізм" і "більшовизм" (з нині пануючої точки зору буржуазного демократизму). Ця "подвійна зміна знаків" дуже характерна для творчості таких троцьковедів, чи вірніш сказати, «троцькоїдів», як Н.А.Васецький і Д.А.Волкогонов. Інший, більш виважений підхід, продемонстрований у працях В.З.Роговіна, В.І.Старцева, В.Н.Ростального і Д.В.Табачника. Застарілі негативістські штампи, на жаль, і досі панують у такому питанні, як ставлення Троцького до України, аж до звинувачень його в "антиукраїнськості" та хвацьких, але безпідставних заяв: якщо Сталін "насколько было допустимо по коммунистическим канонам, позволял своей родине Грузин сохранить национальную самобытность, то Троцкий наиболее последовательно стремился превратить Украину в российскую губернию"[11]. Єдине, що тут правда – те, що Троцький дійсно народився в Україні. Певні його зв'язки з Україною зберігалися і пізніше.

Лев Давідович Бронштейн народився 25 жовтня (7 листопада) 1879 р. в с. Яновка Єлізаветградського повіту Херсонської губернії в сім'ї єврея-землевласника. Новоросія або Південна Україна колонізувалася прийшлим людом найрізноманітніших націй: німцями, сербами,греками. Тому ніяких особливих проявів націоналізму чи антисемітизму тут не було: євреї, як й інші, займалися хліборобством і ремісництвом, в Херсонській і Єлізаветградській губерніях у той час було близько 40 єврейських землеробських колоній з населенням 25000 ч. «Язык семьи и двора был русско-украинский»[1]. В автобіографічній книзі Троцького "Моя жизнь" можна знайти чимало сторінок з чудовими описами південно-української природи. А під час навчання в Одеському реальному училищі юний Лев навіть зайнявся перекладами байок Крилова на українську мову [3].

1890-ті роки були періодом поширення марксизму серед російської інтелігенції. Подібно до інших представників передової молоді, 17-річний Лев Бронштейн почав знайомство з соціал-демократичною літературою і в 1897 з кількома товаришами заснував в Миколаїві "Південно-російський робітничий союз", який розгорнув революційну пропаганду серед місцевих пролетарів. Малий досвід юних "революціонерів" вкоротив організації віку: 28 січня 1898 відбулись масові арешти, і Львов (його перший псевдонім) потрапив до Херсонської тюрми. Після дворічного ув'язнення його було заслано в Сибір.

Роки заслання були для Лева Давидовича періодом остаточного становлення як революціонера-марксиста. Він познайомився з місцевими і засланими соціал-демократами (М.Уріцьким, Ф.Дзержинським), увійшов до складу Сибірського с.-д. союзу і в 1902 р., виправивши фальшивий паспорт на ім'я Троцького, втік. Під час роботи в Самарському бюро Троцький інспектував с.-д. організації в Харкові, Полтаві, Києві й прийшов до невтішних висновків: після масових арештів "связи на юге были еще слабо налажены… налетом ничего сделать было нельзя»[4]. За наполяганням Леніна невдовзі Троцький нелегально через Кам'янець-Броди виїхав за кордон. Зустріч майбутніх вождів Жовтня була дружньою. Готуючись до II, фактично відновлювального з'їзду РСДРП, Ленін старанно добирав собі прихильників з числа молодих есдеків. Перша стаття Троцького з’явилась в «Искре» вже 1.11.1902, однак зробити його членом редколегії Леніну так і не вдалося з-за протидії Г.Плеханова. За свої яскраві виступи проти "м'яких" іскровців Троцький тоді навіть отримав прізвисько "ленінської дубинки". Але на самому з'їзді (липень-серпень 1903) він несподівано виступив проти ленінської формули §1 Уставу партії. Як відомо, саме це питання призвело до розколу РСДРП на більшовиків (група Леніна) і меншовиків (група Мартова). Перші воліли до створення жорстко централізованої, твердої партії, пристосованої до підпільної боротьби, другі - до більш широкої, еластичної організації типу західних соціал-демократій. Троцький, хоч і належав до радикалів, не сприйняв ленінських установ, бо у свідомості революціонерів тоді ще свіжими були спогади про таких екстремістів, як С.Нечаєв, які скомпрометували саме поняття "централізму" і "жорсткої партійної дисципліни". У запропонованій Леніним схемі жорстко централізованої партії Троцький відчув загрозу її перетворення у простий виконавчий орган при одноосібній диктатурі вождя, спрогнозувавши: «Партийная организация [тобто апарат] «замещает» собой партию, ЦК замещает партийную организацию, и, наконец, «диктатор» замещает собою ЦК... «Организация профессиональных революционеров», точнее, ее верхушка, является центром социал-демократического сознания, а под зтим центром – дисциплинированные исполнители технических функций»[2]. Як ми зараз знаємо, цей прогноз точно спрацював 20 роками пізніше, вже при Сталіні. Отже Троцький – меншовик (хоч і ненадовго). Для Істпарту сталінського зразку це якесь позорне тавро, а на ділі – член однієї з фракцій партії, що страшного?

Перша російська революція винесла Троцького на вершину популярності. Повернувшись у Росію, він повів активну пропагандистську діяльність і, коли у жовтні 1905 р. виникла перша Санкт-Петербурзька Рада робітничих депутатів, Троцький опинився в її керівництві (на виборах Президії Ради він отримав більш 300 голосів, а меншовики Д.Сверчков і П.Злиднєв - по 280 [5]), а після арешту Г.Носаря 26 листопада був обраний головою Ради. З грудня Рада була розігнана жандармами, Троцький знов арештований, знов засланий і знов утік. Почалась друга еміграція (1907-1917 рр.). Післяреволюційна реакція негативно вплинула на внутрішній стан партії. Як завжди після поразки, загострились протиріччя. «Вся наша партия разбилась на группы, подгруппы и фракции»,- відмічав Г.3інов'ев [6]. Саме до цього часу відносяться найгостріші суперечки Леніна і троїцького, найобразливіші епітети, якими вони обмінювалися.

Можливо, не всі співробітники колишньої головної газети СРСР знають, що вперше "Правда" почала виходити 3.10.1908 р. у Львові (згодом Відні) під редагуванням саме Троцького. Видавцем її була закордонна група Української Соціал-демократичної спілки, невеликої національної партії на чолі з М.Меленевським, що в 1904 відокремилася від Революційної Української партії й пізніше приєдналася до РСДРП (меншовиків). Троцький був талановитим журналістом і організатором, тому "Правда" скоро набула великої популярності. Більшовики на чолі з Леніним навіть спробували взяти її під свій контроль: після Січневого 1910 Пленуму ЦК РСДРП виділили фінансову допомогу в розмірі 400 франків (150 крб) щомісяця і делегували в редакцію свого представника Л.Каменева [6]. Але співробітництва не вийшло, наслідком чого став різкий виступ Леніна у січні 1911, який назвав Троцького "Іудушкою". Цей гостро-полемічний епітет потім довго експлуатувався вітчизняною сталіністською пропагандою, хоча сам Ленін ніколи не призначав цей текст до друку. Пізніш, у 1912, коли більшовики на Празькій конференції оголосили себе єдиною правильною РСДРП, а всі інші фракції – стоячими поза партії, Троцький відповів скликанням другої конференції – у Відні, на якій представники «інших» 7 фракцій створили об’єднаний «Серпневий блок». Міжфракційна гризня тривала. Переконавшись, що домовитись з Троцьким про газету не вдається, більшовики 5.5.1912 р. почали видавати свою "Правду", як масову робітничу газету. Скарги Троцького, що більшовики вкрали у нього популярну назву, залишились без результату [7]. Починаючи з 1912 р., на кілька років Троцький став постійним закордонним кореспондентом газети «Киевская мысль».

Частину протиріч зняла перша світова війна, що розпочалась в 1914 р. Троцький, як і Ленін, одразу зайняв певні антивоєнні позиції, за що його послідовно висилали з Австрії, Франції, Іспанії. Місця в Європі не залишалося, тому новий 1917 рік Троцький зустрів у США, де працював з Бухаріним у редакції газети «Новый мир». Лютнева революція покликала емігрантів додому, але для Троцького шлях виявився довгим – у Канаді він був затриманий англійською владою і місяць провів у концтаборі Амхерст. Колишні незгоди були забуті: після повернення Троцький працював пліч-о-пліч з більшовиками, на VI з'їзді РСДРП(б) був офіційно прийнятий до її складу і обраний членом ЦК (причому отримав 131 голос з 134, а Ленін - 133). Після липневих подій Троцький знов був ув'язнений, тепер вже Тимчасовим Урядом, під час осінньої більшовизації Рад звільнений, вже через 3 тижні очолив столичну Петроградську Раду, а невдовзі був обраний членом Політбюро ЦК РСДРП(б). Ніхто з сучасних серйозних дослідників вже не заперечує керівної і вирішальної ролі Троцького в організації і проведенні Жовтневої революції. До речі, в 1918 р. це визнав навіть Сталін: «Вся работа по практической организации восстания происходила под непосредственным руководством председателя Петроградского Совета Троцкого. Можно с уверенностью сказать, что быстрым переходом гарнизона на сторону Совета и умелой постановкой работы ВРК партия обязана прежде всего и главным образом тов. Троцкому»[8]. Тогочасні свідоцтва Д.Ріда, Л.Брайент, А.Вільямса неспростовно показують, що більшовицька партія називалась саме «партією Леніна-Троцького» (партією Леніна-Сталіна вона стала 10 роками пізніше)У новоствореному радянському уряді саме Троцькому Ленін запропонував посаду наркома (міністра) закордонних справ - традиційно другу за значенням.

О.Романчук, докладно, але тенденційно висвітлюючи виникнення українсько-радянського конфлікту наприкінці 1917 р., все ж таки наводить документ від 7.12.1917 р., що Троцький діяв цілком у дусі проголошеного більшовиками "права націй на самовизначення": запропонував Ставці прийняти українських представників, включити представників Центральної Ради до складу мирної делегації, "не чинить никаких препятствий передвижению украинских частей" тощо [10]. На переговорах в Бресті він офіційно визнав повноваження УНР, що і дало їй змогу укласти сепаратний договір з країнами Четверного союзу, хоча в той час Центральна Рада вже не мала фактично ані влади, ані території (українське військо й уряд залишили Київ у ніч на 26 січня, а мир був підписаний 27 січня 1918).

Діяльність Троцького на посаді наркома військових справ і голови Реввійськради донедавна теж викривлялася вітчизняною історіографією за неоригінальною методикою: всі перемоги й удачі приписувалися вищому керівництву на чолі з Леніним, зате у всіх поразках винен голова військового відомства «шкідник» Троцький. Будемо об'єктивні: всі перемоги і поразки Червоної Армії - заслуга саме Троцького. В 1922 в §41 Політичного Уставу РСЧА як аксіому було подано: «Тов.Троцкий -вождь и организатор Красной Армии. Стоя во главе Красной Армии, тов. Троцкий ведет ее к победе над всеми врагами Советской республики»[12]. Під час громадянської війни відомий «поїзд Троцького» накрутив більш 100000 км по фронтах, з'являючись в найнебезпечніших місцях. Навесні 1919 р. «поїзд голови РВР» прибув в Україну: 15 травня Куп'янськ, 16 - Сватове, 19 - Київ, де він виступив на засіданні ВУЦВК [9]. В той час на Донбаському фронті склалась важка ситуація: біла Добровольча Армія генерала А.Денікіна, накопичивши сили, перейшла у наступ, а фронт проти неї на лінії Маріуполь-Юзівка тримала З бригада 2 Української Червоної Армії на чолі з батьком Махно. Це напівпартизанське з'єднання, ослаблене тривалими боями і слабко озброєне (після заколоту Григорьєва більшовики побоювалися свого непевного союзника), не витримало удару. 19 травня у районі Гришино-Ясинувата фронт було прорвано і почався відступ.

Троцький з власного досвіду переконався в необхідності в умовах війни жорсткої централізації та дисципліни, тому він прохолодно ставився до партизанських методів війни, які панували в тодішній УЧА. В статті «Украинские уроки» він навіть підвів певну теоретичну базу: «Партизанство есть орудие более слабого... класса или угнетенной нации в борьбе с тем классом, которому принадлежит централизованньїй госаппарат. В этот период партизанство является прогрессивным фактором... Исторически прогрессивное значение партизанской борьбы прекращается там, где угнетенный класе берет в свои руки государственную власть» [13]. Тому виправлення стану Троцький почав з "викорінення партизанщини". Він заборонив проведення Махном місцевого з'їзду селян, розгортання «непокірної недисциплінованої бригади в дивізію під тим же командуванням» і пригрозив перебіжчикам до Махна розстрілом. Під його впливом Рада Оборони УРСР 25 травня ухвалила рішення про "ліквідацію Махна". Момент був обраний невдало: Махно образився і пішов у відставку. 2 червня відбулась телефонна розмова Троцького з Махном, в якій нарком наказав комбригу розтягнути військо ще на 100 верст до Слов'янська, щоб закрити прорив. Батько категорично відмовився, посилаючись на відсутність сил. Троцький наполягав. Махно вибухнув лайкою. Зв'язок урвався. Мотаючись тоді між Харковом і Луганськом, Троцький видав низку наказів про знищення махновщини. Фронт розвалився, і Денікін почав свій "марш на Москву".

(продолжение следует)
Tags: из архива, история Украины, контрпропаганда, личность, научное, троцкизм
Subscribe
promo yadocent may 31, 05:44 1
Buy for 80 tokens
Жизнь и смерть Левы Задова https://varjag2007su.livejournal.com/6500538.html Дела Евсея Кагановича https://vikaganovich.livejournal.com/208795.html Про В.Бебыка https://v-n-zb.livejournal.com/8241106.html Еще про Далианта Максимуса https://otvet.mail.ru/question/188595418…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 2 comments