January 21st, 2010

1993

На світлу дорогу. К.,1962


 

ДО ЧЛЕНІВ І СИМПАТИКІВ ОУН

ТА ДО ВСІХ УКРАЇНЦІВ НА ЧУЖИНІ

 

Я, колишній член ОУН Жилавий Іван Михайлович, якого багато з учасників ОУН-бандерівців, мабуть, пригадують по оунівських псевдах «Гілка», «Явір», «Стефан», «Іван», звертаюсь до членів і симпатиків ОУН та до всіх українців на чужині.

Причиною до цього мого виступу явились відомі, мабуть, уже вам відкриті листи колишніх ватажків ОУН Кука Василя та Матвієйка Мирона. Правда, про яку вони розказали, глибоко схвилювала мене. Багато я передумав, прочитавши їх звернення, і вирішив сказати вам своє слово про те, що давно хвилює моє серце. Розказати про те, як я, простий сільський хлопець, попав у середовище українських націоналістів та був проданий керівниками ОУН - бандерівців англійській розвідці.

Тяжко мені говорити про страшні часи мого поневіряння на Заході та перебування в ОУН. Але дума про те, що, можливо, зараз, в цей час, де-небудь в Міттенвальді, Бінде або в Мюнхені та, можливо, навіть в тій самій «Фіріхшуле» провідники 3Ч ОУН готують з «переміщених осіб» нову групу «визволителів» України для збору шпигунських інформацій, — змушує мене говорити про це.

Народився я в 1927 році в селі Глібово, Монастириського району на Тернопільщині, в родині селянина-бідняка. Опинившись під час Другої світової війни на теренах, окупованих німцями, в 1942 році я 14-річним хлопцем був вивезений на роботи до Німеччини. За тим — тяжка праця у бауера, а з 1945 року — поневіряння по таборах для так званих «переміщених осіб» в містах Цетель, Ельванген, Штутгарт, Міттенвальд, Мюнхен та інших. Перебуваючи в цих таборах, я вперше почув про ОУН, побачив, як кажуть, живими її діячів, а в 1946 р. і сам став її членом.

Знаходячись у таборах в постійних злиднях і під страхом та не маючи ніякого уявлення про життя на Україні, я, як і більшість таких самих простих сільських хлопців, легко піддався антирадянській націоналістич-ній пропаганді. Оунівські пропагандисти, такі, як Головач, Івасишин, Павлюх та інші, вбивали в наші голови націоналістичні ідеї. Говорили про нібито «рабське становище українського народу в СРСР», про «історичну» місію ОУН, яка начебто повинна принести «визволення українському народові». Повіривши цій брехні, я дав згоду стати членом ОУН з надією на те, що саме таким чином зможу бути найбільш корисним моїй Україні. Але вже через короткий час я мав нагоду переконатися, що являє собою ОУН та чиїм інтересам вона служить. Та відступати було вже пізно, бо в той час я вже встиг наслухатися про безславну діяльність СБ і тому добре собі уявляв, що мені тоді було б. Боячись розправи з боку СБ, я не знайшов у собі сил, щоб порвати з ОУН. Але, починаючи з того часу, мене ніколи не покидала думка і велике бажання будь-що повернутися на Батьківщину, коли не для того, щоб жити, бо бандерівські пропагандисти залякували нас, що Радянська влада таких, як я, не прощає,—то хоч би для того, щоб вмерти на рідній землі.

Тому, коли в 1948 році мені було сказано, що найближчим часом у складі групи я буду направлений на Україну для «надання практичної допомоги українському народові в його визвольній боротьбі» і що для цього я повинен пройти спеціальний вишкіл, то я без вагань дав свою згоду, не задумуючись над тим, що мене чекає. А через дві неділі я та ще таких дев'ять: «Лис» (Климак Василь), Горчаківський Теодор, «Зуб», «Дуб», «Роса» «Бойко», «Зенко», «Гай» та «Осет» — вже були у Мюнхені і проходили навчання в розвідочній школі, яка знаходилась у будинку «Фіріхшуле». Вже з перших днів навчання, на підставі того, чого нас вчили, стало ясно, що з нас готують шпигунів. По закінченні навчання, яке тривало півтора місяця в Західній Німеччині, з мене, як такого, що добре показав себе у навчанні по радіосправі, почали готувати радиста-розвідника.

З 1948 по 1950 роки я з деякими перервами навчався в школах радистів у містах Міттенвальд, Ляйбгайм, Ганакер, Мюнхен та Регенсбург. В цих школах разом зі мною вчились «Дуб», «Орлик», «Пугач», «Лис», «Зенко», «Комар», «Вихор», «Василь», «Чепик», «Гай» та інші. По закінченні навчання в школі радистів у Міттенвальді я та «Лис» були надані до групи «Комара», яка готувалася йти на Україну. Проте скоро з невідомої для мене причини ця група була розформована, і я далі продовжував навчання по радіосправі.

В тому ж році, коли я вже став вишколеним радистом, мною зацікавився сам шеф так званої референтури зв'язку «проводу» ОУН Підгайний Богдан (псевдо «Аскольд»), який, як мені стало відомо від друзів і в чому я пізніше переконався сам, займався підбором та вербовкою агентів для англійської розвідки серед членів ОУН. З того часу Підгайний тримав мене весь час коло себе, змушував удосконалювати своє вміння радиста та старанно обробляв мене в націоналістичному дусі.

Наприкінці 1950 року Підгайний представив мене та «Лиса», як пізніше ми дізналися, полковникові англійської розвідки, що мав псевдо «Онкель». Перевіривши наші знання як радистів, особливо роботу на ключі, «Онкель» був нами задоволений. Але ще більше був задоволений Підгайний, якому було чого радіти. Товар був визнаний першосортним, а з того виходило, що до кишені керівників ОУН потрапляла добра сума грошей. На другий день після зустрічі з «Онкелем» Підгайний повідомив мене про те, що через три-чотири місяці я буду відправлений на Україну, але перед тим повинен пройти невеликий вишкіл в англійській розвідочній школі. З того мені стало ясно, що гендель відбувся, і мене продано новому господареві — англійській розвідці.

У липні 1950 року я і «Лис» особисто Підгайним були відвезені в м. Мінден (англійська зона) і передані в англійську розвідочну школу, якою ке­рував вищезгаданий «Онкель». Разом зі мною в школі «Онкеля» вчились «Лис», «Бурлака», «Орлик», «Береза», «Вільховий» та «Сержант». Вчились ми тут два місяці, з кінця липня до жовтня 1950 року. Першу неділю ми вчились у м. Мінден, а потім переїхали до м. Бінде. Викладачами в школі були англійці: майор Джордж, який навчав нас радіосправі, та місс Марлен, яка вчила нас користуватися шифрами, кодами і тайнописом. Топографії та фотосправі вчив нас зв'язковий Підгайного — Даців Богдан, який одночасно виконував функції перекладача англійської мови. Полковник «Онкель» викладав «мистецтво» роздобувати шпигунську інформацію військового, політичного, економічного характеру.

За час перебування в школі нас неодноразово відвідував Підгайний, продовжуючи обробляти нас в націоналістичному дусі. Таким чином, я на власному житті переконався, чим в дійсності займається член «проводу» ОУН Підгайний. Власне кажучи, вже до того випадку я мав можливість дізнатися, що собою являє Підгайний та йому подібні. Виконуючи окремі доручення Підгайного, я досить часто зустрічався з ним і був свідком неодноразових розмов Підгайного з членами «проводу» 3Ч ОУН Ленкавським, Стецьком, Кононенком та іншими. Я тоді звернув увагу на те, що всі думки цих «вождів» були зайняті лише тим, де і яким чином дістати більше грошей. Пригадую, якось між Підгайним і Ленкавським йшла розмова про необхідність організувати виробництво фальшивих німецьких марок.

У жовтні 1950 року ми закінчили навчання і я був наданий до розвідочної групи, яку повинні були закинути на Україну. Ця група складалася з п'яти осіб: «Бурлака» — старший групи, «Вільховий» — його заступник, Я — старший радист, «Орлик» — мій помічник і «Лис» — радист.

Англійська розвідка дала нашій групі два сильних радіонадавачі, запасні частини до них, англійські шифри і коди, а також засоби тайнопису. Кожний з нас одержав автомат типу «Стен», по два іспанські пістолі «Ллама», набої, польські й чеські гроші та інше шпигунське спорядження. Перед відправкою членам групи давав інструкції «Онкель», від якого я, як старший радист, дістав завдання систематично підтримувати радіозв'язок з англійським розвідцентром, куди передавати всю зібрану шпигунську інформацію. Свої радіограми я повинен був зашифровувати англійським кодом і підписувати даним мені псевдом «Орест».

У свою чергу Підгайний, потай від англійців, дав мені завдання підтримувати зв'язок з радіостанцією «проводу» ОУН в Мюнхені і направляти туди секретну інформацію, для чого мені були дані спеціальні оунівські коди, про які не знали англійці. Цю інформацію я мав підписувати псевдом «Іра».

Ми одержали завдання з прибуттям на Україну зв'язатися з українським націоналістичним підпіллям і налагодити збір та регулярну пересилку англійській розвідці секретної інформації.

В день відправки групи Підгайний дав кожному з нас отруту, поважно заявивши, що цим він хоче полегшити нашу долю на випадок затримання нас радянськими органами безпеки.

На початку жовтня 1950 року біля м. Тіршенройт наша група перейшла німецько-чеський кордон і 23 жовтня прибула до Польщі, де з невідомої для мене причини була розформована. Через деякий час я був переданий до нової розвідочної групи, яка готувалась з тим самим завданням — іти на Україну. В цю групу, крім мене, ввійшли: «Гай» — Годь Іван (керівник групи), «Дуб» — Левицький Микола та «Ярмо» — Яремко Михайло.

Влітку 1951 року вночі біля м. Перемишля ми всією групою перейшли польсько-радянський кордон і десять днів блукали по лісах Дрогобиччини, шукаючи зв'язків з так званим «українським озброєним підпіллям», до якого ми були послані «проводом» ОУН. Але вже з перших днів перебування на українській землі ми переконалися, що шукаємо те, чого в дійсності взагалі не існує.

Розшукавши одного з трьох рекомендованих Підгайним людей, через яких ми мали зв'язатися з «українським підпіллям», ми дізналися, що цей чоловік не тільки не має ніякого відношення до ОУН і «українського підпілля», але навіть не має уявлення про те, про що ми його питали. Адреси двох інших так званих зв'язкових виявилися взагалі вигаданими. Ми зрозуміли, що керівники ОУН, і зокрема Підгайний, для створення перед англійською розвідкою видимості існування на Україні «озброєного підпілля» дав нам фіктивні адреси, зовсім не турбуючись про нас, а лише переслідуючи свої егоїстичні цілі.

На десятий день нашого перебування на Україні ми були віддані місцевим населенням до рук органів державної безпеки. Коли мене затримали, я не скористався отрутою, даною мені Підгайним, не став накладати на себе руки, чого, мабуть, з нетерпінням чекали Підгайний та інші керівники 3Ч ОУН, а чистосердечно розповів про те, як я став іноземним шпигуном, і був готовий понести суворе покарання. Але, на моє велике здивування, замість заслуженого покарання, мені була надана можливість виправдати себе чесною працею на добробут свого народу. Мені була надана повна свобода, і ось уже десять років я живу на рідній землі, як повноправний радянський громадянин, і чесною працею стараюся виправдати те високе довір'я, яке виявила до мене Радянська влада, надавши мені волю.

За цей час я мав можливість докладно ознайомитися з радянською дійсністю, з життям українського народу в усіх його галузях. Я, як і Яремко Михайло, який також живе вільно на рідній землі і з яким ми радилися перед цим виступом, був захоплений тим, що побачив на Україні. Український народ спільно з народами Радянського Союзу ліквідував наслідки Другої світової війни, успішно будує своє мирне, щасливе життя. І якою жалюгідною і мерзенною виглядає на фоні всього цього антирадянська пропаганда оунівських верховодів про голод і злидні на Україні, про русифікацію українського народу і його невдоволення Радянською владою, про масові репресії на Україні і тому подібні наклепи.

Тільки добре познайомившись з радянською дійсністю, я зрозумів зміст цієї націоналістичної пропаганди, направленої на те, щоб будь-якими засобами приховати від українців, що перебувають за кордоном, правду про дійсне становище на Україні і шляхом дезінформації, брехні й залякування тримати їх під своїм впливом. Використовувати простих, довірливих і нужденних людей для своїх темних махінацій і особистої користі. Саме таким шляхом ватажкам ОУН довгий час вдавалося, та, мабуть, ще й тепер вдається утримувати окремих українців у такому стані, що вони зовсім не знають дійсного положення на Україні. І чого вони тільки не придумували для залякування рядових емігрантів-українців, розповсюджуючи різноманітні вигадки про жорстокість радянських органів влади по відношенню до тих осіб, які знаходились за кордоном, про «звірства» МГБ тощо.

На своєму особистому досвіді я переконався в тому, якими справедливими є радянські закони і органи радянської влади. Вони навіть до відвертих ворогів ставляться гуманно і якщо переконуються, що людина заблудилась і щиро осуджує минулу діяльність, то дають їй можливість виправдати себе чесною працею.

За цей час я вже закінчив середню школу, маю сім'ю, житло, придбав добру спеціальність і працюю на заводі, не думаючи про те, що завтра можу опинитися на вулиці і буду оббивати пороги, шукаючи роботи. Я, як і кожний радянський чоловік, впевнено дивлюсь у завтрашній день мій і моїх дітей. А що може бути більш радісним за усвідомлення того, що ти працюєш не на капіталіста чи поміщика, не на німецького бауера, а на самого себе, на свою сім'ю, для свого народу. Що твоя праця приносить користь твоїй Батьківщині, яка постійно по-материнському піклується про тебе.

Я добре знаю по собі, друзі мої, що в вашому становищі, коли постійно перебуваєш в атмосфері антирадянської націоналістичної пропаганди, нелегко повірити в те, що я тут розповідаю. Для цього треба знати більше правди про життя українського народу в Радянській Україні, самому подивитися на все це, поговорити з людьми. А той, хто до цього щиро прагне, завжди зуміє вирішити, в який спосіб це краще зробити.

Тому своє слово до вас я закінчую побажанням, щоб ви не вірили різним вигадкам, розповсюджуваним націоналістичною пропагандою про життя українського народу, а прагнули самі взнати більше правди про Радянську Україну з правдивих джерел. А коли ви будете добре знати радянську дійсність, то самі зумієте переконатися в тому, хто говорить правду, а хто вигадує, хто ваші друзі, а хто — вороги, зумієте вірно визначити своє ставлення до таких націоналістичних «організацій», як ЗЧ ОУН та інші. Це вони винні в тому, що ви сьогодні ще так мало знаєте правди про життя свого народу в Радянській Україні.

Добре придивіться до верхівки 3Ч ОУН, проаналізуйте, співставте їх слова й діла—і ви зрозумієте, що всі вони являють собою купку продажних політиканів, готових без сорому і далі торгувати кров'ю та життям українського народу.

З побажанням вам всього найкращого.

Жилавий Іван.

(Вісті з України №64, серпень 1961)


promo yadocent january 28, 05:22 1
Buy for 90 tokens
32 года назад