September 14th, 2010

1993

«ІСТОРІЯ УКРАЇНИ» Н.ПОЛОНСЬКОЇ-ВАСИЛЕНКО:ЧИ ВАРТО ПЕРЕВИДАВАТИ?

Пробудження загального інтересу сучасного українського суспільства до свого історичного минулого на початку 1990-х рр призвело до активного і масованого перевидання різноманітних «Історій...», вироблених дореволюційними та емігрантськими науковцями (М.Аркас, Д.Дорошенко, А.Лотоцький). На жаль, нігілізм і гіперкритицизм у відношенні до надбань традиційної радянської історіографії призвели до певної ідеалізації та некритичного становлення до цих творів, багато положень яких беззастережно повторюються, як істина в останній інстанції. До цієї низки відноситься й «Історія України» Н.Полонської-Василенко, яка у 1992-2002 перевидавалася аж 4 рази. Рецензії, що супроводжували вихід цих книг, страждають на звичайну компліментарність. Це стосується і багаточисельних праць І.В.Верби, який спеціалізувався на дослідженні творчості Н.Полонської-Василенко (у 1994 захистив кандидатську дисертацію з теми), і передмов В.Ульяновського, який називає твір «найкращим підручником національної історії», хоча з докладного розгляду обставин його написання і видання постає зовсім інша картина [1]. Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко-Моргун, як уроджена Меньшова (1884-1973), хоч і працювала майже все життя на Україні, неодноразово страждала від закидів деяких "патріотів" про "неукраїнське походження", як у часи "національної революції" 1917-1920 (с.ХХІV, XXXII), так і у часи "українізації" (с.ХLVІІ), і навіть під час киïвського колабораціонизму 1941-1943 (с. LХVII) і мюнхенської еміграції (с. LХХVІ). Може тому, бажаючи стати "святішою за самого папу", вона в своїх емігрантських дослідженнях виступає як непримиренна українська націоналістка, тобто "схиляється до державницької школи". Це повною мірою стосується її "Історії..."
Написаний ще на початку 1960-х рр двотомний опус з-за емігрантських чвар був опублікований лише у 1972-1976. Виснажена довгою нервотрепкою та тенденційним "редагуванням" (В.Давиденко, С.Ленкавський) вчена кінець кінцем намагалася навіть "офіційно відмовитись від II т.", але мюнхенське "Українське видавництво" відмовило їй і в цьому. 2 том вийшов посмертно, без вичитки і звірки. Намагання Л.Винаря "вияснить цю неприємну справу" лишилися безрезультатними. Через 20 років перевидання книги в Україні теж супроводжувалося спробами звіритися з оригіналом. В.Ульяновський розповідає, що була обіцянка про допомогу від лідера Конгресу Українських Націоналістів Я.Стецько (с.ХLІХ першого видання, у пізніших ця згадка зникла), але за 10 років репатрійована мюнхенська фрау, дуже зайнята політичними справами, так і не спромоглась ні до чого. Незважаючи на це, київське видавництво "Либідь" всі 10 років продовжує тиражувати "стереотипні" фототипічні перевидання "Історії..." Н.Полонської-Василенко, взяті з невиправного видання 1972-1976, супроводжуючи їх тою же стереотипною передмовою В.Ульяновського. Повторюються навіть друкарські помилки: то Б.Хмельницького "заносить" в 1946 (треба 1649), то Самойловича усувають в 1787 (с.155) (правильно - в 1687).
Collapse )
promo yadocent january 28, 05:22 1
Buy for 90 tokens
32 года назад