October 3rd, 2012

1993

И еще раз про ОУН=фашизм

Продолжение темы http://yadocent.livejournal.com/19349.html

М.Сциборский «Націократія» (1935)

«Ті з них (народов), що перелякано відвертаються від імперативних заповітів фашизму в силу своєї сліпої, безкритичної привязаности до наркозу демо-соціялістичних забобонів про “мир, злагоду, благоденствіє” та інтернаціонали, – ті з них ніколи не матимуть дійсного миру й свободи. Призначення таких народів – бути погноєм для інших!» (Сціборський М. Націократія. – Париж, 1935. – С.58).

Когда осенью 1930 года НСДАП добилась первого большого успеха на виборах в рейхстаг, Краевая экзекутива ОУН издала и распространила среди членов организации сборник переводов отдельных глав из книги А.Гитлера «Моя борьба» под названием «Національно-соціялістичний рух». В предисловии («Від видавців») краевой проводник ОУН С.Охримович (под псевдо В.Обухович) написал, что «“Майн Кампф” – твір безцінної всесвітньої вартости для кожного політичного чи суспільного діяча».

После прихода Гитлера к власти в 1933 ОУНовский обозреватель «С.О.» (предположительно Ярослав Стецько, идеологический референт КЭ ОУН) радостно писал:

Именно украинский национализм откроет «новий розділ, нову епоху не лише в історії української нації, але й народів Сходу Европи. На чому кінчаться завдання фашизму чи націонал-соціялізму, на тому зачинаються завдання українського націоналізму».

С.О. Війна стабілізується (Огляд світових подій) // Наш клич (Львів). – 1933. – 19 березня;

Там же была опубликована восторженная корреспонденция украинского студента из Германии, ставшего свидетелем ритуального сожжения нацистскими штурмовиками «вредных» книг в Мюнстере:

«І в тій хвилині прихильність до німецької молоді росте. Бачу стоптану й оплюгавлену червону гидру в жидських лахах, бачу її смерть і чую, що у мене серце починає битись приспішеним темпом. Ах, в цю хвилину завидую німцям, завидую їм їхньої рішучости»

Власт О. Німецьке студенство на охороні національного духа // Наш клич. – 1933. – 4 червня.

Член провода ОУН В.Мартынец в 1929 писал известной деятельнице М.Рудницкой:

«Жах огортає, коли подумаю про відносини на В. Україні... Та ж в цім царстві хамів і жеброти треба буде при українській владі хопитися методів Петра В[еликого]: терором треба буде їх вчити шанувати людську гідність, терором впоювати пошановання людського „я” (що за парадокс), терором заводити чистоту і порядок і т.д., навіть видавати державні розпорядки про ношення ковнірців, спосіб поведення, їдження тощо. Одну диктатуру треба буде замінити другою, яка буде перемінюватися в народоправство поволи, в міру виховання мас тою ж диктатурою... Видно таки з раба зробити людину вільну не можна инакше, як при помочі бука. Для добра того ж нещасного народу треба ж бити його нагаєм, бо инакше до споконвіку не прочуняється й не покине свого ярма. Треба нам самим замінити ворогів, треба нам українцям (частині) стати „варягами” над самим собою (загалом), бо не позбудемося чужих  „варягів”... Ніде правди діти: терором і насильством над власним народом слід добувати йому волю»

ЦДАГОУ. – Ф.269 – Оп.1. – Спр.174. – Арк.81.

Написанная только для внутреннего употребления М.Колодзинским «Воєнна доктрина українських націоналістів» (1938 р.), откровенно гласила:

«Український нарід не живе на те, щоби спокійно заїдати благодати своїх етнографічних земель і зачаджуватися у власному смороді… майбутні державні рубежі, крім власне українських земель, мали охоплювати Молдавію, значні частини Румунії, Польщі, Білорусії, Росії (аж до Середньої Волґи та Каспію), Північний Кавказ, Баку й Апшеронський півострів із його нафтовими родовищами… Так зачеркнута Україна це ще не є імперіялізм. Це тільки мінімум, з якого не можемо ніяк зречися, бо нам треба такої України, щоб мати вихідну підставу для дальшого поступу вперед… який передбачав експансію у Центральну Азію, включення її у сферу імперського впливу України та перетворення Казахстану на український домініон».

Архив ОУН в Киеве. – Ф.1. – Оп.2. – Спр.466. – Арк.49-80, 161–170.

Планы этнических чисток:

«Наше повстання не має тільки за завдання зміну політичного устрою. Воно мусить вичистити Україну з чужого, ворожого елєменту й з недоброго власного, ріднього. Тільки під час повстання буде нагода вимести буквально до останньої ноги польський елємент із ЗУЗ і в цей спосіб закінчити польські претенсії про польський характер цих земель. Польський елємент, що буде чинно ставити спротив, мусить улягти в боротьбі, а решту треба зтероризувати й примусити до втечі за Вислу. Бо не можна до цього допустити, щоб по здобуттю ЗУЗ польський елємент міг тут жити побіч українців. ЗУЗ в будучій Українській Державі має бути чистий під національним оглядом, бо ці землі мають особливе значіння для будучої Української Держави, й тому не буде часу на боротьбу з польським елєментом, якщо би такий ще вийшов нерозтрощений зовсім з повстання... Треба пам’ятати, що чим більше пропаде підчас повстання ворожого елєменту, тим легше буде відбуватися будова Української Держави й тим сильнішою вона буде».

Архив ОУН в Киеве. – Ф.1. – Оп.2. – Спр.466. – Арк.103–104

В первом варианте своей доктрины (1935) Колодзинский писал:

«Лише духові мародери і нікчемні боягузи можуть верещати, що український нарід є нарід пацифістів... Коли Україна буде самостійною і розвине воєнний  інстинкт, рівночасно надаючи йому відповідні орґанізаційні форми, то ми будемо найбільше боєвим народом на світі… Маса прагне пімсти за свої жертви, і не треба докучати її підчас виконування тої пімсти заповіддю про любов до ближнього... Супроти ворожого елєменту треба виказати таку жорстокість в час повстання, щоби десяте покоління боялося поглянути вбік України, а не то мати охоту йти на неї підбоєм. Жорстокість і ненависть мусить бути однакова як до історичного ворога, так і до свого, який є проти повстання, або старається переводити в життя якусь іншу ідеольоґію, або політичну концепцію, як націоналістична… Безперечно, що гнів українського народу до жидів буде особливо страшний. Ми не маємо потреби цей гнів гамувати, противно [треба його] побільшувати, бо чим більше загине жидів під час повстання, тим буде краще для української держави, бо жиди будуть одинокою меншиною, яку не  сміємо обхопити нашою денаціоналізаційною політикою. Всі иньші меншини, які вийдуть живими з повстання, будемо денаціоналізувати».

Архив ОУН в Киеве. – Ф.1. – Оп.2. – Спр.465. – Арк.34–35.

promo yadocent январь 28, 05:22 1
Buy for 90 tokens
32 года назад
1993

Жертвы октября-1993

ЗАБЫТЫЕ ЖЕРТВЫ ОКТЯБРЯ 1993 ГОДА

21 сентября - 5 октября 1993 года произошли трагические события новейшей российской истории: роспуск по президентскому указу № 1400 Съезда народных депутатов и Верховного Совета России в нарушение действующей на тот момент Конституции РСФСР, почти двухнедельное противостояние, завершившееся массовыми расстрелами защитников Верховного Совета 3-5 октября у телецентра в Останкино и в районе Белого Дома.

В официальном списке погибших, предоставленном Генеральной прокуратурой России, числилось 147 человек. Список, составленный по материалам парламентских слушаний в Государственной Думе России (31 октября 1995 г.), включал 160 фамилий. Из 160 человек 45 - погибшие в районе телецентра "Останкино", 75- в районе Белого Дома, 12 - "граждане, погибшие в других районах Москвы и Подмосковья", 28 - погибшие военнослужащие и сотрудники МВД. Причем в состав двенадцати "граждан, погибших в других районах Москвы и Подмосковья", попали Алферов Павел Владимирович (24 года) с указанием "сгорел на 13 этаже Дома Советов" и Тарасов Василий Анатольевич (51 год), по заявлению близких участвовавший в защите Верховного Совета и пропавший без вести.

Из 141 погибшего, над телами которых производились судебно-медицинская экспертиза, в морги и больницы Москвы 43 были доставлены из района телецентра "Останкино", 92 из "района Белого Дома", 6 из других районов Москвы. (Площадь Свободной России М., 1994. с. 167). В перечне убитых "в районе Белого Дома" свидетели опознали лишь несколько человек, погибших непосредственно в здании. (Иванов Иван. Анафема // Завтра. Спецвыпуск № 2. с.15). Остальные погибли на баррикадах, на прилегающих к Дому Советов улицах и во дворах. За 40 трупов, якобы вынесенных с первых этажей Белого Дома, выдавались трупы собранные 4 октября медбригадой Ю. Холькина и снесенные под Калининский мост: "Перед тем, как стемнело, мы насчитали под мостом 41 труп". (Иванов И. Указ. соч.с.15). Возникает вопрос: куда исчезли трупы из здания Дома Советов, основная часть трупов с дворов и трупы со стадиона "Красная Пресня" и сколько их было?

Прежде всего, необходимо привести свидетельства гибели людей и расстрелов в здании Дома Советов. Вот что, например, рассказал в интервью газете "Омское время" (1993. № 40) народный депутат России Вячеслав Иванович Котельников: "Сначала, когда с каким-нибудь заданием пробегал по зданию, ужасало количество крови, трупов, разорванных тел. Оторванные руки, головы. Попадает снаряд, часть человека сюда, часть - туда…А потом привыкаешь. У тебя есть задание, надо его выполнить". (Площадь Свободной России. М., 1994. с. 152-153).

Инженер Н.Мисин утром 4 октября укрылся от стрельбы вместе с другими безоружными людьми в подвале Дома Советов. Когда первый этаж 20-го подъезда захватили военные, людей вывели из подвала и положили в вестибюле. Раненых унесли на носилках в комнату дежурных охраны. Н. Мисина через некоторое время отпустили в туалет, где он увидел следующую картину: "Там аккуратно, штабелем, лежали трупы в "гражданке". Пригляделся: сверху те, кого мы вынесли из подвала. Крови по щиколотку…Через час трупы стали выносить". (Площадь Свободной России М.,1994. с. 117).

Collapse )