?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Предупреждение: автор – ярый бандер-лог, так что фразеология и риторика соответствующие. Но если от них отвлечься и смотреть на чистый фактаж – картинка весьма интересная.

Из книги М.Андрусяка «За межею повернення»

Коломийщина ще пожинала гіркі плоди зради і переходу на службу до радянських органів держбезпеки провідника «Олеся» — Михайла Оманчука, ще сипалися материнські та вдовині прокляття на голову продажника. «Олесь», накоївши чимало лиха на Прикарпатті, пішов «угору» в своєму юдиному ремеслі, злочинствував уже у спеціальній боївці Міністерства державної безпеки разом з такими ж перевертнями у Львівській, тодішній Кам’янець-Подільській та інших областях України.

Тим часом тяжкі випробування випали і на Станіславській окрузі ОУН. 10 лютого 1951 року до рук МГБ втрапив отруєний в криївці спецгазом «Нептун» 30-річний окружний референт пропаганди ОУН «Байденко» — Михайло Козакевич, уродженець села Ганнусівки Тисменицького району. Маючи козацьке прізвище, провідник не знайшов у собі козацького духу, щоби витримати жорстокі тортури, встояти під шаленим психологічним тиском. Після цілодобових допитів із погрозами, побоями та солодкими обіцянками погодився на співпрацю з органами держбезпеки, став під кличкою «Східняк» спецагентом МГБ. Його 23-річного охоронця «Клима» — Дмитра Бабака, уродженця села Підлужжя Тисменицького району, чекісти заарештували і використовували до суду в різних провокаційних операціях, аж поки не розстріляли 29 липня 1952 року. За короткий час емгебисти з допомогою «Байденка» зуміли добряче таки «пройтися» підпільними структурами ОУН Станіславщини. Таємно захопили 22 лютого 1951 року провідника ОУН Єзупільського району «Аркаса» — Остапа Шкварила та кущового ОУН «Соловейка» — Петра Вовка, які теж після відповідного «опрацювання» змушені були погодитися на співпрацю з органами МГБ. Керівники Станіславського обласного управління МГБ намагалися за будь-яку ціну перехопити підпільні канали зв’язку, які могли привести до найвищих провідників національно-визвольного руху на Прикарпатті. Численним оперативникам МГБ та загонам солдатів внутрішніх військ допомагали завербовані в різний час і за різних обставин спецагенти, яких контррозвідники МГБ ховали за кличками «Громадянин», «Сергій», «Свій», «Сєдов», «Смішний», «Петро», «Михайло», «Граб», «Арсен», «Новак», «Сосна», «Калина», «Каштанов», «Василь», «Переломов», «Береза»...


Навесні 1951 року органи держбезпеки з допомогою спецагентів — колишніх підпільників ОУН — зуміли прибрати до своїх рук майже все підпілля на терені Станіславської округи ОУН. На Коломийщині після провокатора «Олеся» чекісти якийсь час не мали чим особливо похвалитися. В кожному районі Коломийської округи ОУН сновигало чимало агентів, але то все була «дрібнота». Ще від 1947 року колола босі ноги об гостру стерню запроданства агент «Трембіта». Навіть зуміла видати своєму «шефові» з МГБ старшому лейтенантові Морозову друкарку Коломийського окружного проводу ОУН «Руту», до якої завчасу втерлася в довіру. Після цього «Трембіту» як агента-маршрутника нацькували на охоронця окружного проводу ОУН «Сумного» — Антона Геника.

На того ж «агентовода» Морозова від березня 1950-го «працювала» агент «Станіславська». Вона спромоглася видати емгебистам двох зв’язкових районного провідника ОУН «Хмари» — Дмитра Білінчука. Об’єктом же зацікавлення керівництва МГБ, відповідно й «розробки» агента «Станіславської», був не так колишній сотенний УПА «Хмара», як окружний провідник ОУН сотник «Сірий» — Іван Кулик, що переховувався якийсь час на базі «Хмари».

Заступникові начальника Косівського районного відділу МГБ капітанові Козлову подавав винюхану інформацію завербований 1947 року агент «Том». Завдання мав чолов’яга непросте — шпигувати за членами Косівського районного проводу ОУН і повідомляти про їхнє місце перебування капітанові Козлову. Проте основним його завданням було виявляти в селі Шепоті на Косівщині місця переховування провідників «Перебийноса» — Назарія Данилюка, «Сірого» та їхніх бойовиків-охоронців.

Жодної активності на шпигунському поприщі не виявляла завербована на початку 1950-го «вихованка» старшого лейтенанта Серрєєва агент «Смуглянка». Вона свого часу працювала в підпіллі ОУН друкаркою окружної референтури Служби безпеки, відтак легалізувалася без зголошення до органів радянської влади. Не без допомоги «доброзичливців» втрапила до лабет МГБ і змушена була погодитися на вербування в ролі агента. Проживала в селі Нижньому Березові…

Після чергової оперативно-агентурної комбінації вдалося захопити пораненою дружину провідника «Клима» Надію Кульчицьку. Вона відразу ж не лише сама погодилася на співпрацю з МГБ, а й виявила готовність допомогти емгебистам у вербуванні чоловіка — Романа Тучака. Незадовго до цього працівники МГБ залучили до співпраці Надіїного батька Броніслава Кульчицького, який проживав у містечку Гвіздці.

Роман Тучак, якого в підпіллі знали під псевдо «Кіров» і «Клим», займав високий і відповідальний пост окружного референта Служби безпеки ОУН Коломийщини. Розм’якшили чоловіка, наче вогонь віск, дружинині сльози, та й долею маленького сина переймався люблячий батько, погодився стати спецагентом МГБ. Невдовзі стараннями емгебистів «Климовими» «колегами» стали підлеглі йому в підпіллі ОУН надрайонний референт СБ «Морозенко», він же «Курдуб» — Петро Кузьменюк, окружний субреферент СБ «Кузнєц»-«Орест» — Микола ільницький.

Колишні провідники підпілля ОУН «Клим», «Морозенко» та «Орест» з перших же днів їхнього вербування почали надавати посутню допомогу органам МГБ і під кличками «Тарас Степанович», «Петро Іванович» та «М. В.» стали вельми цінними спеціальними агентами Станіславського обласного управління МГБ. Саме завдяки їм розпочалося масове поголовне винищення органами держбезпеки підпільників Коломийської округи ОУН, поновилися арешти повстанських помічників у селах і містах, небувалого розмаху набрало вербування агентів МГБ. Трійка високооплачуваних таємних спецагентів завдала підпіллю ОУН більшої шкоди, ніж сотні оперативників чи загін внутрішніх військ МГБ. Адже «перекинчики» не просто були в підпіллі і знали його зсередини, вони очолювали підпільні структури, їм довіряли як повстанці, так і цивільні люди — добровільні повстанські помічники, «перекинчики» знали місця розміщення багатьох криївок, у яких переховувалися повстанці… Заради справедливості треба сказати, що зрадниками-агентами ставали здебільшого під жорстким тиском органів, з великого примусу. Далі завербовані пливли, мов тріска, за бурхливою каламутною течією. Не кожному вистачало мужності й сили прибитися до рятівного берега, де можна було й розбитись об каміння. Один із таких «доброзичливців»-слабодухів, якого МГБ заховало за агентурну кличку «Громадянин», навіть повчав емгебистів, як знаходити повстанські криївки.

Джерело: «Громадянин». Цілком таємно.
16 травня 1948 року.
Прийняв: Заступник начальника УМГБ Станіславської області підполковник Костенко.
Агентурне донесення
Головним засобом переховування від знищення людей-підпільників є криївкиѕ Для того, щоби виявити криївку, треба насамперед шукати виходу вентиляції (під фундаментом). Найкраще проводити розшуки зимою, бо в морозяні дні з криївки виходить пара, яку добре помітно, і навколо вентиляційного люка топиться сніг. Можна також шукати на стежках щупами. Вказую, на стежках, але не головних.
17 травня 1948 року.
«Громадянин».


Інший таємний агент у такому ж «цілком таємному» донесенні ділився зі своїми «роботодавцями» власними роздумами й спостереженнями стосовно одного з керівників підпільної визвольної боротьби на Прикарпатті майора «Грома» — Миколи Твердохліба.
Агентурне донесення
Агент «Крук».
Прийняв заступник начальника УМГБ Станіславської області підполковник Костенко.
6 лютого 1950 року.

Організаційний референт крайового проводу ОУН «Грім» — Твердохліб Микола, а зараз, очевидно, крайовий провідник карпатського краю, дуже конспіративна й обережна людинаѕ У зв’язку з його конспірацією хочу пояснити його тактику і спосіб дії в банді. Основною його особливістю є те, що свої місця переховування він будує окремо, не любить жити у когось... Він щорічно до зими готується окремо і то далеко в горах, де надає перевагу викопаним у землі криївкам. Це він один зі всіх бандитів, які переховуються в Карпатах, на зиму будує криївку під землею. Так він повторює щорічно, щоразу в іншому місці, але ніколи на попередньому. Харчі на зиму заготовлює вже з кінця травня. Заготівлею ні він, ні його бойовики не займаються. Це він доручає тереновим людям, які доставляють йому на певне місце в лісі, а звідти вже на місце доставляють особисто його бойовикиѕ Через те, що дуже дотримується правил конспірації, а головним чином, що криївки будує здебільшого під землею, його дуже важко ліквідувати. Це дуже хитрий і обережний лис.
«Крук».

Резолюція заступника начальника УМГБ: Товаришу Дадаєву, ознайомити оперативних працівників, які беруть участь у розробці «Грома».
Костенко.


Інструктовані й керовані добре вишколеними офіцерами МГБ спецагенти «Тарас Степанович», «Петро іванович» та «М. В.» насамперед підставляли під чекістський оперативний удар провідників, чим обезголовлювали підпілля ОУН, відтак знищували найініціативніших, найстійкіших підпільників. На місце знищених повстанців МГБ призначало своїх агентів, які плодилися, як гриби після дощу.

У селі Шепоті на Косівщині за певні матеріальні блага здавали чужинцям своїх краян агенти «Бондар» і «Паша». У грудні 1951 року вони навели емгебистів на постій повстанців із села Тюдова тодішнього Кутського району «Ліса» — Дмитра Івасюка та «Чуприни» — Василя Довганюка. Обидва підпільники геройськи загинули в гарячій сутичці з опергрупою МГБ.

На совісті агента МГБ «Якова» — Івана Сметанюка смерть повстанців «Тура» — Миколи Шовкового, «Пімсти» — Василя Костюка і «Мишки» — Івана Явдошняка, які останній свій бій з ворогом провели на свято івана Хрестителя в селі Сопові, неподалік Коломиї, на подвір’ї жительки села Меланії Кушнір. Саме «Яків» 20 січня 1952 року за певну винагороду вказав карателям підпільницьку криївку в передгірському селі.

У колишньому Кутському районі видавали повстанців органам держбезпеки агенти «Глиняний», «Смілива», «Малий». Вони ще більше очорнили своє сумління загибеллю від більшовицьких куль районного референта СБ «Рися» — Миколи Будза, кущового провідника ОУН «Берези» — Василя Довганюка, «Олексія» — Василя ілюка та інших повстанців. Чимало порядних людей, які всіляко допомагали підпільникам, з «легкої» руки донощиків потрапило за грати та колючі дроти.

Добру професійну підготовку демонструвала заслана на Коломийщину під легендою сільського фельдшера 25-річна агентка МГБ «Галя» — Марія Сербин, уродженка Полтавщини. До пари їй була й агент «Попова» — Олександра Пономарьова, яка також офіційно працювала фельдшером у селі Нижньому Березові сьогоднішнього Косівського району.

Не за добре слово, либонь, «допомагали» органам держбезпеки в боротьбі проти українських повстанців Михайло Бойчук з дружиною Анастасією Шапошниковою. У їхній «гостинній» хаті в селі Лючі на Косівщині завжди був під рукою принесений чекістами спецпрепарат для підсипання до їжі підпільникам. Паралізуючої отрути подружня пара для повстанців не шкодувала.

Агент Яблунівського районного відділу МГБ «Дуб» «полював» за підпільниками «Солідним» — Танасієм Проданюком, «Доном» — Миколою Заячуком та іншими в славному повстанському селі Космачі. Добрий вишкіл і віддану службу органам держбезпеки демонстрували спецагенти-«ветерани» «Жовтневий», який під псевдонімом «Івась» був бойовиком-охоронцем «Кірова», та «Арсен» зі «Сміливим».

Дуже прислужився органам МГБ Іван Дутчак із Кривопілля на Верховинщині. Саме з його допомогою чекісти захопили живими провідників «Ореста» — Миколу ільницького та «Степа» — Прокопа Хімчака, які невдовзі стали спецагентами «М. В.» та «Дмитром». Його ж «сонним» борщем «угостилися» повстанці «Сокільський» — Василь Захарюк та «Чорний» — Юрій Хімчак і безпомічні втрапили до рук оперативників МГБ.

Спецагент «Михайло» вбив 27 травня 1952 року живу повстанську легенду Карпат «Сибіряка» — Василя Білінчука. Йому «підсобляли» агенти «Арсен» і «Дмитро». Тієї ж злощасної ночі від куль убивць-спецагентів загинув і повстанець «Байрак» — Іван Зитинюк.

…Емгебисти створювали неправдиві, як вони їх називали — легендовані ланки ОУН, які страхітливими струпами обліплювали справжнє підпілля, гнійними потоками проникали у всі його структури. Лікування здійснювалося здебільшого хірургічним способом. Хірургами були стійкі підпільники, за пінцети служили автомати. Керівником створеного самими ж емгебистами підпілля в Коломийській окрузі став їхній найкращий спецагент «Тарас Степанович» — «Кіров»-«Клим», його підручними — спецагенти «М. В.», «Каштанов» і «Сергій», тобто «Орест»-«Кузнєц», «Євген» і «Полтавець»-«Остапенко», а також спецагенти «Яр» — «Славко» та «Дмитро» — «Степ».

Надзвичайно діяльним спецагентом показав себе колишній провідник ОУН Калуського району «Полтавець», «Остапенко» — Михайло Магас із села Підгірок біля Калуша. Потрапивши до рук МГБ 5 листопада 1947 року, він погодився на співпрацю з ворогом. Під агентурною кличкою «Сергій» Михайло Магас очолював агентурно-бойову групу Станіславського обласного управління МГБ, жорстоко винищував своїх колишніх друзів-підпільників. Спецагент «Тарас Степанович» з подачі МГБ призначив його організаційним провідником легендованої Коломийської округи ОУН і водночас провідником Коломийського надрайону. Тривалий час спецагент «Сергій» також видавав себе згідно з легендою МГБ за представника крайового проводу ОУН «С-14». За свою криваву «працю» отримував значну матеріальну винагороду від органів держбезпеки.

З усіх сил намагалися «не відставати» від нього спецагенти «Андрій», «Козак», «Микола Калуський», «Іван Михайлович», «Гроза»…

Вельми цінним «надбанням» для обласного управління МГБ стали колишні підпільники «Сірко» — Андрій Мотрук та «Дунай» — Ярослав Грабчук. Обидва спритники стали спецагентами «Васильком» і «Кузьмичем», вміло підставляли під чекістські кулі своїх недавніх друзів, видавали органам держбезпеки помічників підпілля, допомагали оперативникам МГБ…

Обдурений солодкими обіцянками офіцерів МГБ родич станичного ОУН «Грубого» Петро Боднарук спричинився захопленню того чекістами. Аргументовано «переконаний» знавцями своєї справи провідник сільської ОУН Микола Яцько — «Грубий» невдовзі під кличкою «Рішучий» поповнив ряди спецагентів МГБ… Пішов на ганебну співпрацю з ворогом захоплений МГБ наприкінці 1954 року уродженець села Зеленої Надвірнянського району Василь Онуфрак — «Верещак», охоронець крайового референта Служби безпеки ОУН «Грома». Його односелець «Горліс» — іван Онуфрак, колишній охоронець референта пропаганди крайового проводу ОУН «Гомона» — Михайла Дяченка, захоплений МГБ того ж року і теж не втримався від лихої спокуси.

Світло на справу захоплених різними хитромудрими способами підпільників, завербованих органами держбезпеки як своїх спецагентів, проливає і «цілком таємне» агентурне донесення на ім’я заступника начальника 4-го відділу УМГБ майора Ганженка від агента «Мирного» — Антона Вадюка за 4 серпня 1953 року, яке було своєрідною інструкцією-підказкою для керівництва МГБ. Через недостатню обізнаність із методами праці МГБ та легковірність районний провідник ОУН Антон Вадюк — «Дуб», він же агент МГБ під кличками «Мирний» та «Павло іванович», на відміну від інших підпільних провідників, навіть і не здогадувався, що його з колегами, наче пастухи овець на полонині, безперервно «пасли» на вулицях столиці України бригади 7-го відділу МГБ, що мовою спецслужб називається «наружкою».

…За першої слушної нагоди «розпрощались» із МГБ командир Коломийського тактичного відтинка УПА «Гуцульщина» сотник «Хмара» — Петро Мельник, якому чекісти встигли присвоїти агентурну кличку «Тарас», його рідний брат «Залізняк» — іван Мельник (агент «Петренко»), колишній сотенний УПА поручник «Сокіл» — Микола Корж (агент «Дем’янів»), районний провідник ОУН «Дуб» — Антон Вадюк (агент «Мирний»), кущовий ОУН «Галайда» — Антон Жолобчук (агент «Веселий»), підпільна друкарка «Мирослава» — Василина Гутник (агент «Альта»). Розламав тісну клітку і вирвався на свободу добряче покалічений м’ясниками з МГБ курінний УПА сотник «Довбуш» — Лука Гринішак, якого керівники обласного управління МГБ вже вважали своїм агентом «Зеленським». Під час багатоходової спецоперації обласного управління МГБ із захоплення районного провідника «Шпака» — Івана Рученчика із чекістського міцного сільця випорхнув не лише сам провідник «Шпак», а й «Ігор» — Іван Іванців із села Грабівки Калуського району, який встиг пробути агентом лише 10 днів, та «Ворон». Їм було доведено завдання разом з іншими агентами-провокаторами захопити районного провідника ОУН «Шпака». Надто ретельного агента-бойовика «Бойка» під час цієї операції МГБ смертельно поранили свої ж колеги-агенти. «Ігор» вдруге потрапив до тенет МГБ 24 травня 1952 року....

Гідній повстанця смерті перед ницим животінням зрадника надав перевагу і захоплений з допомогою «перекинчика» «Баші» — Петра Іванишина, завербований як агент МГБ «Богдан Михайлович» районний референт пропаганди «Лебідь» — Михайло Ткачук. 28 січня 1953 року обоє з дружиною Емілією загинули, залишивши на добрих людей двох малолітніх синів та доньку-немовля.
Не всі з тих, кому пощастило втекти від «благ» МГБ, знайшли в собі силу й мужність розпорядитися надбаною свободою гідно. Повторно захоплена чекістами Василина Гутник дала себе перевербувати і працювала на МГБ вже як агент «Квітка». Її видав емгебистам далекий родич Франк Бот, який став агентом «Фрідом». До справи таємного захоплення оперативниками МГБ Василини Гутник долучився й агент «Буг».

Захоплений вдруге пораненим іван Мельник був перевербований вже як агент «Другий». Спійманий після втечі Антон Вадюк з агента «Мирного» перетворився на спецагента МГБ «Павла івановича». Його брат Михайло у тій же «конторі» став агентом «Грізним». Злучені в легендовану підпільну ланку ОУН, ці троє спецагентів завдали відчутного удару українському визвольному рухові, принесли чимало горя, сліз і смертей у родини людей, які мали нещастя допомагати їм як підпільникам.

Група перевертнів-спецагентів «Павла Івановича» — Антона Вадюка таємно захопила під час домовленої зустрічі охоронця крайового проводу ОУН «Голуба». Попручавшись якийсь час, той після відповідного «опрацювання» став спецагентом МГБ «Марком». Керівники МГБ спарували його із завербованим раніше агентом «Близьким» і після детального інструктажу відправили обох як чинних підпільників на пошуки провідника Карпатського крайового проводу ОУН «Грома» — Миколи Твердохліба, за яким полювали вдень і вночі. Ця ж агентська пара вислідила і підступно вбила 11 червня 1954 року 26-річного охоронця крайового проводу ОУН «Мартина»-«Дуная» — івана Шкрібляка з гуцульського села Яворова, а також важко поранила підпільника «Бориса».

Агенти «Зенко» і «Яків», як справжні мисливські собаки, взяли слід повстанців «Галайди» — Антона Жолобчука та «Сокола» — Миколи Коржа, які свого часу втекли з управління МГБ. Цим слідом негайно кинулася нацькована чекістами зграя спецагентів на чолі з «Іваном Гавриловичем». 7 квітня 1953 року обидва друзі-повстанці прийняли свій останній бій і загинули по-геройськи у селі Грабівці. Постраждав і 62-річний господар Юрій Рибчинський, який надав повстанцям прихисток…

Пошуки групи втікачів зі Станіславського МГБ на чолі з командиром «Хмарою» керівники управління держбезпеки довірили недавно завербованому агентові «Василині» — Ганні Ванджурі та її батькові іллі — агентові МГБ «Тарасові». Доступ до цієї групи підпільників мала й агент «Леся».

Радянська влада в особі її компартійного керівництва по-різному оцінила «бойові» заслуги завербованих органами НКВД, НКГБ, МГБ і КГБ агентів. Квартиру в Києві та дачу в ірпені отримав «заслужений» спецагент «Тарас Степанович» — Роман Тучак. Не дожив до 80-ти, і, пролежавши після інсульту кілька років, безславно пішов із земного життя. Не менше благ дісталось і його тестеві Броніславові Кульчицькому та вірному «соратникові» Миколі ільницькому, який ще й старшого брата, Степана ільницького, під кличкою «Мирон» залучив до прибуткової справи. Останні роки свого життя Микола ільницький безпробудно пиячив. Подалі від місць «бойових подвигів», до Снятина, з часом перевели керівники КГБ спецагентів івана Мельника та Антона Вадюка. Добре їх там працевлаштували і «підробіток» постійно давали. Від 60-х років «кочував» івано-Франківською областю спецагент Петро Козменюк. Не маючи освіти, змінював одну престижну посаду на іншу...

promo yadocent октябрь 22, 05:37 1
Buy for 80 tokens
40 лет назад на первой странице «Пионерской правды» №22 от 16.03.1979 появился анонс «Пишем фантастическую повесть!» А на последней, самой интересной – вот такая затравка: первый выпуск повести-буриме «Звездолёт на Вяте». Это было мое первое знакомство с…

Comments

( 4 comments — Leave a comment )
varjag_2007
Sep. 11th, 2013 11:00 pm (UTC)
ПесТня!
Бу-га-га!!!
livejournal
Sep. 11th, 2013 11:06 pm (UTC)
ПесТня про хЭроев ОУН-УПА - чекистских агентах
Пользователь varjag_2007 сослался на вашу запись в записи «ПесТня про хЭроев ОУН-УПА - чекистских агентах» в контексте: [...] С подачи песТня про хЭроев  ОУН-УПА, превратившихся в стукачей ОУН-овских перебежчиков [...]
vova_nia
Sep. 12th, 2013 07:38 pm (UTC)
Ага, мой основной аргумент в спорах с сомневающимися (с убежденными нациками говорить бесполезно): "любой вояка УПА, захваченный в плен начинает закладывать соратников еще до того, когда ему начали задали вопросы, независимо от должности и убеждений." На 100% уверен, что и самый главный хенерал, Р. Шухевич, дал бы показания в полном объеме.
livejournal
Sep. 11th, 2018 03:00 pm (UTC)
ПесТня про хЭроев ОУН-УПА - чекистских агентов
Пользователь varjag2007su сослался на вашу запись в своей записи «ПесТня про хЭроев ОУН-УПА - чекистских агентов» в контексте: [...] песТня про хЭроев  ОУН-УПА, превратившихся в стукачей ОУН-овских перебежчиков [...]
( 4 comments — Leave a comment )

Profile

1993
yadocent
yadocent

Latest Month

November 2019
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by Tiffany Chow